мала війна

ДІАЛЕКТИКА ЕКЗИСТЕНЦІЙНА - діалектика існування, внутрішнього життя (переживання) людини. Діалектика взагалі функціонує як сукупність полярних визначень, які відбиваються в протилежних категоріях - конечного і безконечного, сутності та існування, внутрішнього і зовнішнього тощо. В класичній філософії, що виникла під впливом потреб пізнання, це була діалектика речей, явищ, процесів, яка знаходила відображення в логічних формах. Людина поставала однією з речей світу. Д. е. обернула діалектичні структури на внутрішнє буття - екзистенцію, в якій концентрується особистість, на відміну від буття зовнішнього - "Man" Гайдеггера, "світу об'єктивації" Вердяєва. Д.е. - це діалектика переживань особи та їх структура. До екзистенціалізму переживання були переважно предметом психології. Екзистенціалізм завдяки відкриттю інтенціональності - спрямованості свідомості на об'єкт і особливо у такій її формі, як вихід екзистенції до трансцендентного, створив їх онтологію. Д.е. сформувалася в працях К'єркегора, Ясперса, Гайдеггера. Онтологічною передумовою екзистенції є її конечність, смертність. Вони роблять екзистенцію часовою, історичною. В традиційній філософії історичність була суттєвою рисою діалектики К. ласовий історизм мав зовнішній характер, стосувався буття органічного світу або всесвітньої історії, а час був абстрактний, кількісний, яків механіці Ньютона. Сама ж історія мала справу з минулим. В екзистенціалізмі, як і в теорії відносності, час наповнений, якісний, а в структурі особи основна увага приділяється майбутньому і таким екзистенціалам, як "вибір", "проект", "план", "надія". До того ж, "історія" означає існування людини в певних ситуаціях, приналежність до даного народу, стану, наявність у нього певних біологічних, психологічних та інших властивостей, що в сукупності подається категорією "буття-в-світі" (така категорія відсутня в класичній філософії). Ядро Д.е. становить вихід, прорив ("пролом") екзистенції як конечного існування в безконечне, до трансценденції. Прорив відбувається завдяки відчуттю і усвідомленню пограничних ситуацій: у будьякій з них (боротьба чи смерть, випадок чи вина) закладені основи антиномії (Ясперс). Останні й виштовхують свідомість у трансцендентне, здійснюється сходження від суперечності до "екзистенціальної істини". Антиномії Д.е., на відміну від кантівських, не теоретичні, а емоційно напружені і навантажені. Вони не розв'язуються, припинення суперечності було б водночас спокоєм і смертю екзистенції. Зняття суперечності - не розв'язання її, а стрибок у новий план буття. За Ясперсом, ця безконечна діалектика не заспокоюється ні на "як і так", ні на "або-або", не полягає ні в примиренні, ні в пригніченні суперечностей, але притягує все це і, неспокійна в своєму спокої, рушає далі. Антиномії - чинники потрясіння внутрішнього світу, яке спонукає до виходу за межі повсякденного. Оскільки такий вихід здійснює саме особа, вона вільна, свободна. Екзистенціалісти інакше розуміють свободу, ніж класичні філософи, вони відмовляються від свободи як пізнаної необхідності. Свобода визначається характером трансценденції: Марсель і Ясперс вважають, що її досягти можна в Богові. Для Сартра і Камю, які ототожнюють її з ніщо, свобода є негативністю відносно емпіричного буття, бунт проти неї. В усякому разі свобода - це вибір між альтернативами, вона ґрунтується не на необхідності (що панує в сфері повсякденності і де особа втрачає себе), а на можливості." Для розуміння Е.д. важливо брати до уваги, що "категорії Е.д." зовсім інші, ніж в класичній діалектиці: становлять або повне їх переосмислення (як конечне і безконечне, зовнішнє і внутрішнє та деякі інші), або являють собою нові категорії (турбота, страх, відчай, історичність і т.ін.).

1. n

невелика кількість; дещо; небагато; дрібниця

2. adj (comp less, lesser; sup least)

1) маленький, невеликий

2) короткий, нетривалий (про час, відстань)

3) невисокий, невеликого зросту

4) незначний, неістотний, неважливий

5) дрібний, невеликий; малий

6) малий, неголовний

7) дріб'язковий, обмежений

3. adv (comp less; sup least)

1) небагато, мало

2) зовсім не, аж ніяк не

* * *

1) маленький, невеликий ( про розмір); невеликий ( про кількість); слабкий; поганий; короткий, недовгий; невисокий, невисого зросту; cпeц. малий

2) незначний, несуттєвий, неважливий; дрібний, невеликий

3) милий, славний

4) дрібний, дріб'язковий, незначний, мізерний; обмежений

5) призначений для вузького кола; не масовий

1) мало, майже ніскільки

2) ( у реченнях з інверсією) зовсім не, аж ніяк

1. n заст.

1) відхоже місце

2) учень молодших класів

2. adj

1) незначний, неважливий; дрібний

2) невеликий, дрібний, малий; дріб'язковий

3) вузький, обмежений

* * *

1) відхоже місце

2) учень молодших класів

1) дрібний, незначний, маловажний

2) невеликий, малий, дрібний

3) дріб'язковий, вузький, обмежений

ФІЛОСОФІЯ ( від грецьк. φιλοσοφία - любов до мудрості) - особливий різновид духовної культури, призначення якого полягає в осмисленні основ природного і соціального світу, формоутворень культури і пізнання, людини та її сутності. Наслідком цього осмислення є формування в сфері суспільної свідомості системи засадничих поглядів і світоглядних переконань, узагальнених уявлень і концептуальних побудов про сутність і граничні проблеми буття, людську присутність у ньому, можливості його осягнення людським розумом. Необхідність філософського осмислення світу закорінена в самій природі людської життєдіяльності, в постійній потребі трансляції людського досвіду та самоутвердження особистості, пошуку цілеспрямовуючих ідей. У духовному житті суспільства філософська культура, виконуючи притаманні їй функції, набирає ряду іпостасей. За своїм основним змістом Ф. відіграє роль світогляду і, як така, дає концептуальний вираз людського світовідношення - світовідчуття, світосприймання та світорозуміння, відношення мислення і буття, духовного і матеріального. Ф. націлена на вироблення системи ідей, які виражають певне ставлення людини до соціальної та олюдненої природної дійсності, духовного життя і тим самим визначають сукупність вихідних орієнтирів, що зумовлюють програму суспільної поведінки людини В. цьому відношенні Ф. покликана створити концептуальну основу для становлення і розвитку системи життєвих цінностей та ідеалів. Світоглядні ідеї та гуманістичні ідеали формуються в усіх сферах духовно-практичного освоєння дійсності - міфології, релігії, мистецтва, літератури, публіцистики, моралі, політики, буденної свідомості тощо. Проте від інших форм світогляду, зокрема міфології та релігії, які спираються на вірування та фантастичні уявлення про світ і людське буття, від буденного світогляду, що визначається традиціями і безпосереднім життєвим досвідом, від художніх форм світогляду, що ґрунтуються на чуттєво-образному зображенні дійсності, філософія відрізняється тим, що будує свою картину світу і місце людини в ньому на основі теоретичного осмислення суспільно-історичного досвіду, надбань культури та здобутків наукового пізнання, використовуючи раціонально-понятійні форми побудови світоглядних систем і логічні способи їх обґрунтування. Тим самим Ф. виробляє духовні передумови та логічні критерії свідомого пошуку і вибору розумної, найбільш придатної для практичних потреб системи світоглядних ідей і переконань. Для Ф. як світоглядної системи та системи суспільних цінностей характерні риси духовно-практичного освоєння дійсності, що робить її однією із форм суспільної свідомості і зближує з мистецтвом. Ф. як раціонально-понятійна і логічно обґрунтована побудова наділена рисами теоретичного освоєння дійсності, що надає їй статусу науки. Однак Ф. є особливою наукою. Вона виконує специфічні пізнавальні функції, що їх не бере на себе жодна з природничих чи соціогуманітарних наук або сукупність конкретно-наукового знання в цілому Я. к кожна наука Ф. має свій власний предмет і метод дослідження, властиве їйг специфічне знання. Предмет філософського дослідження окреслює коло загальнозначущих проблем, що хвилюють людство в конкретно-історичних умовах суспільного буття і потребують свого з'ясування та обґрунтованого розв'язання. Стрижневими серед них є проблеми істини, краси, добра і свободи та шляхів їх досягнення. В їх контексті Ф. розмірковує над питаннями про минуле, теперішнє і прийдешнє, про людську долю, життя і смерть, про вічність і швидкоплинність, про людський розум, його можливості і границі, про людську діяльність і цілепокладання, правду і справедливість, моральність і доброчинність, людяність (гуманність) і толерантність, волю і стражденність, приниженість і самоствердження, про мету і сенс людського життя, про щастя і шляхи його досягнення. Ці проблеми є наскрізними для всього людства, проходять через усю його історію і отримали назву "вічних проблем". Проте кожна історична епоха і досягнутий рівень людського пізнання ставлять, трактують і розв'язують "вічні проблеми" по-своєму, завдяки чому Ф. виступає своєрідним індикатором того, чим живе, чим стурбоване і про що мріє людство, які тенденції, сили і механізми його рухають. Це дало підстави нім. філософові Гегелю образно визначити Ф. як епоху, схоплену думкою. Істотними рисами філософського методу є умоглядність і раціональність, застосування засобів чистого розуму для усвідомлення і концептуального відтворення об'єктивної реальності. До основних з них належить аналіз і синтез, дедукція і індукція, порівняння і аналогія, абстрагування і узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного. Особливість філософського методу полягає ще й у тім, що він застосовується до пізнання природної і соціальної реальності не безпосередньо, а опосередковано. Вихідним матеріалом для філософського осмислення виступають багатоманітне формоутворення матеріальної і духовної культури, історія їх розвитку і актуальне функціювання, найважливіші досягнення природничих і соціогуманітарних наук З. цього боку філософія набирає іпостасі умоглядної рефлексії, роздумів, розмірковувань над усім багатством сукупного суспільно-історичного досвіду людства, виступає самосвідомістю культури, критичним переосмисленням ідеалів і цінностей, що склалися. Філософське знання, що продукується в процесі філософської рефлексії, виражається через систему філософських категорій і понять, що означають фундаментальні властивості буття, способи його людського членування і пізнання. Особливістю філософських категорій і понять є їхня гранична всезагальність, що надає їм характеру універсалій. Цим зумовлена та обставина, що їх зміст найчастіше визначається через альтернативні протиставлення і утворення парних концептуальних структур: матерія і дух, рух і спокій, причина і наслідок, суб'єкт і об'єкт, істина і омана, краса і потворність, добро і зло, свобода і неволя тощо. Нерідко філософське знання формується у вигляді філософських систем і вчень, які з певних світоглядних, пізнавальних і методологічних позицій дають витлумачення і розв'язання висунутих проблем. На відміну від природничих і соціогуманітарних наук, які намагаються із своїх положень максимально усунути суб'єктивний момент і відобразити об'єкт таким, яким він є самим по собі, безвідносно до суб'єкта, Ф. в основу своїх теорій покладає відношення суб'єкта до об'єкта, свідомо включає в свої побудови людський, оцінювальний момент, розглядає дійсність і людину в ній не лише з погляду сущого, а й належного, враховуючи людські цілі і проекції буття в майбутнє. При цьому Ф. не просто сприймає готові результати пізнання та факти формоутворень культури, а й досліджує шляхи виникнення їх, виявляє приховані смисли та тенденції розвитку людського буття, усвідомлює суперечності і потреби пізнання та практики, насамперед у галузі методу мислення і практичної діяльності, вдосконалення категоріального апарату Т. им самим Ф. набирає функції загальної методології. Це не означає, що Ф. претендує на роль наднауки чи науки наук або що вона володіє універсальною методою, яка безпосередньо відкриває істину. Свою загальнометодологічну функцію Ф. виконує тим, що, будучи умоглядним витвором і раціональною реконструкцією теоретичного та духовнопрактичного освоєння світу, створює загальне культурно-смислове, інтелектуальне поле і формує адекватний йому концептуальний лад мислення. Цим спонукає і скеровує пошук, постановку і розв'язання пізнавальних і практичних проблем. Особливо важливу методологічну роль відіграє Ф. на переломних етапах суспільного розвитку і наукового пізнання, коли філософські узагальнення залишаються чи не єдиними орієнтирами, які дозволяють організувати і спрямувати пошук. Оскільки філософське знання і його теоретичні побудови не мають свого прямого експериментального забезпечення, вимога істинності щодо них не має повсюдного застосування. Вони далеко не завжди можуть бути перевірені на предмет істинності чи хибності. Пізнавальна значимість філософського знання нерідко оцінюється за його здатністю пробуджувати свідомість та будити думку, за його аналітико-синтетичними можливостями чи методологічною продуктивністю. Відомо, наприклад, що філософія Маха була методологічною опорою Ейнштейнові при створенні спеціальної і загальної теорії відносності в період кризи в фізиці в кін. XIX - поч. XX ст., хоч істинність цієї філософської системи в цілому викликає обґрунтовані сумніви. Ф. зародилася на ранніх фазах цивілізації в умовах поглиблення поділу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, поступового накопичення позитивного знання про процеси і явища навколишнього світу, яке вже не вкладалося в парадигми міфологічної свідомості. Перші філософські системи виникли в І тис. до н. е. в Китаї (Лао-Цзи, Мо-Цзи, Конфуцій), в Індії (локаята, веданта, йога); в VI - V ст. до н. е. в Стародавній Греції (Елейська школа, Мілетська школа, Геракліт, Демокрит, Епікур, Сократ, Піфагор, Платон, Аристотель), в І ст. до н. е. - II ст. в Стародавньому Римі (Лукрецій, Сенека, Аврелій) Т. ермін "Ф." вперше з'явився у Піфагора В. античних філософських системах з різних світоглядних позицій змальовувалася загальна картина світобудови і формувалися первісні уявлення про природу людини частково на основі систематизації позитивних результатів пізнання, а частково за рахунок припущень і вигадок. АнтичнаФ. мала синкретичний характер. В ній містилося власне філософське знання, яке в зародковій формі утримувало в собі майже всі філософські напрями, що розвинулися пізніше, хоч уже в стародавні часи в загальних рисах окреслились як окремі філософські дисципліни - метафізика, логіка, етика; філософські напрями - скептицизм, стоїцизм, містицизм, платонізм. Антична Ф. виступала формою систематизації конкретно-наукового знання, завдяки чому її характеризують ще як натурфілософію. Особливістю античної Ф. було також те, що вона в своїх системах і типах філософування відбивала цивілізаційні особливості стародавніх суспільств, типів культур і форм світосприйняття. Якщо західна антична Ф., орієнтуючись переважно на науку, заклала логіко-раціоналістичні традиції освоєння світу, то східна Ф., істотно спираючись на житейську мудрість, висунула на передній план духовно-емоційні форми, моральне удосконалення та духовно-вольовий самоконтроль. У наступні історичні епохи розвиток філософської думки супроводжувався істотними перетвореннями її предмета та суспільних функцій. Занепад античного суспільства і його культури, перехід до Середньовіччя викликали до життя свої типи філософської рефлексії, які відбивали основні суперечності епохи: з одного боку, безроздільне панування релігійної свідомості, авторитаризму церкви та релігійного укладу життя, з другого - поступове економічне зростання, розвиток мистецтва, природничих наук і викликаний ним певний технічний прогрес. На зміну античній Ф. в II ст. до н. е. - II ст. прийшов гностицизм, який синтезував античну Ф., християнське віровчення і східні релігії та наукові здобутки; в І - VIII ст. - патристика, що являла собою варіант релігійної Ф., який поєднував еллінські філософські традиції з християнським віровченням. Значне поширення патристика мала в Україні. Вона продовжила етичні традиції філософської думки Київської Русі. Перекази "ІЇІестидення" Василія Великого, яке вважалося своєрідною енциклопедією того часу, містили значний природознавчий матеріал і сприяли утвердженню світського світогляду, зокрема ідеї про працю як умову тілесного і морального здоров'я Я. к продовження патристики, в IX - XV ст. розвивається схоластика (Дуне Скот, Тома Аквінський, Бекон, Оккам), що характеризується теоцентризмом, синтезом християнського віровчення і раціоналізму. Найважливішими досягненнями схоластики були розробка способів і процедур логічного доведення, ідеї логічної машини, постановка проблеми про природу універсалій, подальше накопичення конкретно-наукових знань. У цей час розвиваються і елементи реалістичного світорозуміння (Ван Чун, Ібн Сіна, Ібн Рушд). В XIV - XVI ст. в Європі розвивається Ф. Відродження. Вона охоплює соціально-філософський напрям (Петрарка, Еразм Роттердамський, Мор, Кампанелла, Монтень) та натурфілософію (Парацельс, Бруно, Кардане, Коперник, Галілей). Ф. Відродження характеризує перехід від теоцентризму до антропоцентризму, вона формує гуманістичний світогляд, висуває ідеї нового соціального і державного устрою В. она має антирелігійне і антисхоластичне спрямування, виробляє наукові погляди на світобудову, обстоює суверенність наукового мислення та істин науки, започатковує методологію механіцизму. Становлення Ф. Нового часу тісно пов'язане з епохою формування буржуазних суспільств у Європі, великими географічними відкриттями і важливими досягненнями природознавства. В XVII ст. видатними мислителями - Беконом, Декартом, Гоббсом, Спінозою - створюються філософські системи, які відстоюють матеріалістичний погляд на світ, виробляють раціоналістичні та емпіричні засади наукового методу, осмислюють взаємозв'язок розуму і досвіду, чим закладають методологічні передумови теоретичного та експериментального природознавства. Чітко заявляють про себе раціоналізм і емпіризм як альтернативні методологічні системи. Ф. європейського Просвітництва XVIII ст. (Локк, Вольтер, Руссо, Монтеск'е, Гольбах, Гельвецій, Дідро, Лессінг, Шіллер, Гете) розкрила багатоманітність підходів до осмислення природної і соціальної дійсності, взаємозв'язку людини і суспільства, суспільства і держави на основі ідеї природного права та свободи, показувала силу знання і просвіти в суспільному житті. В ній на передній план вийшов філософський матеріалізм, досягла завершеності методологія механіцизму. Утворилися широкоохватні системи об'єктивного (Ляйбніц) та суб'єктивного (Берклі, Г'юм) ідеалізму. З відокремленням від філософії математики, фізики, астрономії, біології тощо натурфілософія поступово втратила своє значення. Поширення ідей європейського Відродження та Просвітництва в Україні припало на XV - XVIII ст. і відбувалося в умовах наростання соціального, національного та релігійного гніту, посилення інтересу до рідної культури, історії, мови, пробудження національної свідомості, що обумовило його особливості. Дрогобич, Русин, Оріховський, Смотрицький, Потій, Могила, Галятовський, Баранович, Вишенський у формі релігійної полеміки відображали боротьбу укр. народу за своє соціальне і національне визволення, проголошували ідеї політичних свобод, патріотизму, служіння спільному благу, соціальної справедливості. Розвиток ідей гуманізму і просвітництва тісно пов'язаний з діяльністю в Україні братств і братських шкіл, особливо з Острозькою, Львівською та Київською. Вчені КМА (Гізель, Козачинський, Кониський, Прокопович, Тодорський, Яворський) розвивали науково-просвітні ідеї, розробляли гуманістичне вчення про людину, природне право та суспільний договір, відстоювали раціонально-логічними засобами православне віровчення. Великий філософ, просвітитель, гуманіст і свободолюбець Сковорода розробляв етичне вчення, серцевиною якого була проблема людини, її внутрішнього світу і морального вдосконалення. Від нього веде філософський напрям, який був розвинутий Юркевичем і отримав назву Ф. серця, що справила помітний вплив на філософську думку інших країн. Визначним явищем у розвитку світової філософської думки стала класична нім. Ф. друг. пол. XVIII - перш. пол. XX ст. (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фоєрбах), яка витворила розгорнуті філософські системи на основі принципу тотожності мислення і буття, дала осмислення колізій тогочасного суспільства і пізнання, проблем розуму та його границь, досвіду і практики, діяльності як опредмечення і розпредмечення, моральності і свободи; висвітлила діалектику як особливий тип світогляду і мислення Н. а рос. ґрунті ідеї класичної нім. Ф. у поєднанні з матеріалізмом активно розвивали Герцен, Огарьов, Чернишевський, Добролюбов, Писарєв, створивши ідеологію революційного демократизму Р. ос. релігійна Ф., яка поєднувала християнський платонізм, шеллінгіанство і містику, розглядала православне віровчення як розуміння всезагального буття і рос. ментальності (В. Соловйов, Флоренський); розвивала в річищі релігійного екзистенціалізму філософію особи і свободи (Бердяєв). Концепція соціальних і демократичних перетворень була провідною у творчості укр. гуманістів і демократів серед. XIX - поч. XX ст. Шевченка, Лесі Українки, Франка, вченихсуспільствознавців Костомарова, Потебні, Драгоманова, Грушевського, які пропагували ідеї соціальної і політичної свободи, національного визволення, соціальної справедливості і рівності, провідної ролі трудового народу в суспільно-історичному поступі, піднесення національної самосвідомості і розвитку національної культури та освіти укр. народу. В XIX та XX ст. виникає цілий ряд філософських течій, шкіл, систем і вчень, які набули глобального поширення і сформували сучасні типи світогляду та філософського мислення. В серед. XIX ст. в Європі виникає, а в кін. XIX та у XX ст. набуває поширення марксизм (Маркс, Енгельс), який створює діалектичний та історичний матеріалізм, матеріалістичне розуміння історії, формує діалектико-матеріалістичну методологію, застосовує їх до обґрунтування комунізму; соціал-демократизм, ідейні основи якого заклали Каутський і Бернштейн. Потужною філософською течією став позитивізм, що виник у XIX ст. і пройшов певні етапи розвитку: класичний (Конт, Дж.Ст.Мілль, Спенсер); емпіріокритицизм (Мах, Авенаріус); неопозитивізм, одним із виявів якого стала діяльність в кін. XIX - пер. пол. XX ст Л. ьвівсько-Варшавської школи (Твардовський, Лукасевич, Каторбинський, Айдукевич, Лесьневський, Тарський, Татаркевич, Балей, Мостовський), яка зробила вагомий внесок в аналітичну Ф., логіку і методологію науки, зокрема в філософський аналіз мови науки, розробку проблем логічних підстав науки і наукових теорій, теорії дедукції та індукції, систем некласичних логік та логічної семантики. Значна увага приділена проблемам психології, етики, естетики. Розширення логіко-філософської проблематики пов'язане з діяльністю в 20 - 30-х рр. XX ст. Віденського гуртка (Шлік, Карнап, Гемпель, Фейгль, Нейрат, Гедель) та широкого кола співпрацюючих з ним мислителів (Франк, Найгель, Айєр, Кайл та ін.), який сформував напрям логічного позитивізму в Ф. науки. Центральна ідея - відмова від традиційних філософських методів і застосування концептуальних та технічних засобів формально-логічного аналізу наукового знання. Зробив значний внесок у розвиток сучасної формальної логіки і логіки науки. Окремі варіанти неопозитивізму містять праці Рассела, Бриджмена (операціоналізм), Поппера, а також лінгвістична філософія (Вітгенштайн, Мур, Райл, Остин, Тулмін), постпозитивізм (Кун, Лакатос, Феєрабенд). Значного поширення і впливу набули екзистенціалізм, започаткований в серед. XIX ст. К'єркегором і презентований творчістю Ясперса, Камю, Марселя, Гайдеггера, Сартра, близькими йому є Ф. життя (Ніцше, Дильтей, Вергсон, Шпенглер) та неофрейдизм (Фромм, Хорні, Салліван); прагматизм, започаткований в кін. XIX - на поч. XX ст. Пірсом і розвинутий Джемсом, Дж. Мідом, Шіллером, Дьюї; системний підхід (Берталанфі, Ешбі, Месарович), що сформувався в серед. XX ст., близько до нього прилягає структуралізм (Леві-Строс, Фуко, Малиновський, Парсонс); постмодернізм (Ліотар, Рорті.Деррида, Р. Варт та ін.), який вийшов на філософську арену в кін. XX ст. Дедалі більшого значення набуває Ф. космізму (Ціолковський, Вернадський). Сучасна Ф. являє собою складну і розгалужену систему знань, диференційовану не тільки за напрямами, а й за своїм предметом, утворюючи сукупність самостійних філософських дисциплін, що тісно взаємодіють між собою. Найрозвиненішими є філософська онтологія, пізнання теорія, логіка, методологія, соціальна Ф., філософська антропологія, моральна Ф., етика, естетика, Ф. історії, Ф. культури, Ф. науки, Ф. мистецтва, Ф. політики, Ф. права, Ф. релігії, феноменологія, праксеологія, герменевтика, аксіологія, історія Ф. Кожна дисципліна в межах окремих філософських напрямів і течій може істотно вар'юватися - відповідно до їхніх світоглядних і методологічних засад. У своєму розвитку Ф. умовно пройшла класичний (до серед. XIX ст.) і некласичний (XIX - XX ст.) періоди. Нині вона вступає в постнекласичний період, зумовлений кардинальними цивілізаційними зрушеннями на межі двох останніх тисячоліть - становленням інформаційного і високотехнологічного суспільств, екологічною, моральною, демографічною, антропологічною кризами, техногенними катастрофами тощо.

1) (вопрос. мест.: кто (что) или какой из двух, из многих), котрий, (в литературе реже) которий. [Той питається (вовків): «Котрий коня ззів?» (Поділля, Дим.). Од котрого це часу ви мене не бачите? (Н.-Лев.). «Підіть-же в ліс, - которий лучче свисне?» (Рудч.)]. -рый (теперь) час? - котра (тепер) година? В -ром часу? - в котрій годині, (зап.) о котрій годині? (когда) коли? Когда вы уезжаете? В -ром часу, то есть? (Турген.) - коли ви їдете? О котрій годині, себ-то? -рое (какое) число сегодня? - котре число сьогодні? В -ром (каком) году это было? - якого року це було? До -рых (каких) же пор? - доки-ж? до якого-ж часу? -рый ей год? - котрий їй рік? -рым ты по списку? - котрим ти в реєстрі (в списку)? -рую из них вы более любите? - котру з них (з їх) ви більше кохаєте? -рого котёнка берёшь? - котре котеня береш? А в -рые двери нужно выходить - в те или в эти? (Гоголь) - а на котрі двері треба виходити - в ті чи в ці? -рый Чацкий тут? (Гриб.) - котрий тут Чацький? Скажи, в -рую ты влюблён? - скажи, в котру ти закоханий? -рый тебя день не видать (очень, долго, давно)! - кот(о)рий день тебе не видк[н]о!;

2) -рый из… (из двух или из многих; числительно-разделит. знач.) - котрий, (в литературе реже) которий. [Коні йому говорять: «ти вирви з кожного з нас по три волосині, і як треба буде тобі котрого з нас, то присмалиш ту волосину, которого тобі треба» (Рудч.). Один із їх - котрий, то тільки Господь відає - упаде мертвий (М. Рильськ.). Розказує їм (вовкам), котрий що має ззісти (Поділля. Дим.). По улиці йшов Василь і не знав, на котру улицю йти (Н.-Лев.). А в Марусі аж два віночки - которий - возьме, плаче (Пісня). Вже у дівчат така натура, що котора якого парубка полюбить, то знарошне стане корити, щоб другі його похваляли (Квітка)]. Она рассказывала, в -ром часу государыня обыкновенно просыпалась, кушала кофе (Пушкин) - вона оповідала, в (о) котрій годині (или коли: когда) государиня звичайно просипалась (прокидалась), пила каву. Он рассказывает, не знаю (в) -рый раз, всё тот же анекдот - він розповідає не знаю, котрий раз ту саму анекдоту. Ни -рого яблока не беру: плохи - ні котрого яблука не беру: погані. [Ні на кого і не дивиться і дівчат ні которої не заньме (Квітка)]. -рый лучший, -рый больший - котрий кращий, котрий більший, (получше) де- кращий, (побольше) де-більший. [Де-кращого шукає (Сл. Гр.)]. Не толпитесь! Которые лишние, уходите! (Чехов) - не товптеся! котрі зайві, йдіть собі;

3) (относ. мест.): а) в придат. предл. после главн. (постпозитивных) (народн. обычно) що (для всех род. ед. и мн. ч. им. п.), (иногда) котрий, которий, (литер.) що, який, котрий, (реже) которий. [Панич, що вкрав бич (Приказка). Приходь до коня, що з мідною гривою (Рудч.). Ізнайшла вже я чоловіка, що мене визволить (М. Вовч.). А де-ж тая дівчинонька, що сонна блудила (Шевч.). Отож тая дівчинонька, що мене любила (Пісня). І це була перша хмара, що лягла на хлопцеву душу (Грінч.). І молодиці молоденькі, що вийшли замуж за старих (Котл.). За степи та за могили, що на Україні (Шевч.). З давніх давен, чути було про збройних людей, що звались козаками (Куліш). Його розпитували про знайомих офіцерів, що там служили (Франко). А нещаслива та дівчинонька, котра любить козака (Пісня). Смерть вільшанського титаря - правдива, бо ще є люди, котрі його знали (Шевч. Передм. до Гайдам.). Про конфедератів так розказують люди, котрі їх бачили (Шевч. Прим. до Гайдам.). Один дід, которий увійшов з нами в церкву… (Стор.). Це ті розбійники, которі хотіли убити (Рудч.). Піднявшись історію України написати, мушу я догодити землякам, которі Україну свою кохають і шанують (Куліш). До кого-ж я пригорнуся і хто приголубить, коли тепер нема того, який мене любить? (Котл.). Но це були все осужденні, які померли не тепер (Котл.). Потім мушу видати книжку про порядки, які завелись на Україні… (Куліш)]; в сложн. предложениях (из стилистических мотивов: для избежания повторения що) авторы употребляют: що, який, котрий, которий. [Червонець, що дав Залізняк хлопцеві і досі єсть у сина того хлопця, котрому був даний; я сам його бачив (Шевч. Прим. до Гайд.). А я багато разів чула від моєї матери, що та жінка не любить свого мужа, котра не любить його кревних (М. Рильськ.). Але й тут стрінемо у Левицького просто блискучі сторінки, які доводять, що він добре знав життя цих наших сусідів (Єфр.)]. -рый, -рая, -рое, -рые - (иногда, для ясности согласования) що він, що вона, що вони (т. е. к що прибавляется личн. мест. 3-го л. соотв. рода и числа). [Біда тому пачкареві (контрабандисту), що він (который) пачки перевозить (Чуб.). Знайшли Ентелла сіромаху, що він під тином гарно спав (Котл.). От у мене була собачка, що вони (которая) ніколи не гризлась із сією кішкою, а тільки грались (Грінч. I). Пішли кликати тую кобіту (женщину), що вона має вмерти (Поділля. Дим.)]. Человек, -рый вас любит - людина, що вас кохає (любить). Берег, -рый виднелся вдали - берег, що мрів (манячив) далеко. Море, -рое окружает нас - море, що оточує нас. Есть одно издание этой книги, -рое продаётся очень дёшево - є одно видання цієї книжки, що (или для ясности согласов що воно) продається дуже дешево. -рого, -рой, - рому, -рой, -рым, -рой, -торых, -рым, -рыми и др. косв. п.ед. и мн. ч. - що його, що її, що йому, що їй, що ним, що нею, що них (їх), що ним (їм), що ними (їми) и т. д. (т. е. при що ставится личн. м. 3-го л. соотв. рода, числа, падежа), якого, якої, якому, якій, яким, якою, яких, яким и т. д., кот(о)рого, кот(о)рої, кот(о)рому, кот(о)рій, кот(о)рих, кот(о)рим и т. д. [Ой чия то хата з краю, що я її (которой) не знаю? (Чуб. V). Ото пішов, найшов іще такого чоловіка, що наймита йому треба було (которому батрака нужно было) (Грінч. I). Переживеш царицю, що їй (которой) служиш (Куліш). У його є висока мета, є святиня, що він їй служить (Грінч.). Піди ще достань мені цілющої води, що стереже її (которую стережёт) баба-яга (Рудч.). В Катерині вже обурювалась гордість, що її мала вона спадщиною від матери (Грінч.). Чи справді є тут якась тайна, що її (которую) ховають від мене? (Франко). Праця, що її подаю тут читачеві… (Єфр.). І отой шлях, що ним (которым) проходить чесна, талановита селянська дівчина (Єфр.). Гущавина ся тяглася аж до муру, що ним обгороджено було сад (Грінч.). А то в його така сопілка була, що він нею звірів своїх скликав (Рудч.). Стоять верби по-над воду, що я їх (которые я) садила (Пісня). Не з гнівом і зневагою обернемось ми до панів, що кості їх (кости которых) взялись уже прахом (Куліш). Про що життя тим, що їм (которым) на душі гірко? (Куліш). Оті забивні шляхи, що ними (которыми) простувала Рудченкова муза (Єфр.). Що-б то такого, коли й жінку не бере (чорт), котру я зоставив на останок? (Рудч.). Задивляючись на невідомі місця, котрі приходилось переходити (Мирний). Це такі докази, котрих показати тобі не можу (Франко). Жий вже собі а вже з тою, котору кохаєш (Чуб. V). Він умовляє, щоб ти сплатив нарешті данину, котору йому винен (М. Рильськ.). Заплатив я великим смутком за ті розмови щирії, которі необачно посилав до вас на папері (Куліш). Хіба-ж є пани, яким гроші не милі? (Номис). З того самого Ромоданового шляху, яким ішов парубок… (Мирний). Почування, яким пронято сі вірші, вразило її надзвичайно (Грінч.). Того протесту, якого повно розлито по всьому творові (Єфр.). Ті нові почуття, яких він досі не знав, зовсім заполонили його (Крим.)]. -рого, -рую, -рые, -рых (вин. п.) - (обычно) що, вм. що його, що її, що їх; иногда и в др. косв. п. - що (т. е. що без личн. мест. 3-го л.). [Хвали мати того зятя, що я полюбила (Пісня). В кінці греблі шумлять верби, що я насадила; нема мого миленького, що я полюбила (Пісня). Все за того п'ятака що вкрав маленьким у дяка (Шевч.). Зайду до тієї кринички, що я чистила, то може там нап'юся (Рудч.). І намітку, що держала на смерть… (Н.-Лев.). Рушниками, що придбала, спусти мене в яму (Шевч.). На ті шляхи, що я міряв малими ногами (Шевч.). Приколень, що (вм. що ним: которым) припинають (Чуб. I). Осиковий прикілок, що (которым) на Ордані дірку у хресті забивають (Грінч. III)]. Книга, - рую я читаю - книга (книжка), що я читаю или що я її читаю. Надежды, -рые мы на него возлагали - надії, що ми на нього покладали (що ми на нього їх покладали). Через какой-то религиозный катаклизм, причины -рого ещё не совсем выяснены - через якийсь релігійний катаклізм, що його причини ще не вияснено гаразд (Крим.). Он (Нечуй-Левицкий) не мало внёс нового в сокровищницу самого нашего литературного языка, хорошим знатоком и мастером -рого он бесспорно был - він (Нечуй-Левицький) не мало вніс нового в скарбницю самої нашої літературної мови, якої добрим знавцем і майстром він безперечно був (Єфр.) или (можно было сказать) що добрим знавцем і майстром її він безперечно був. Великие писатели, на произведениях -рых мы воспитывались - великі письменники, що на їх творах (на творах яких) ми виховувалвсь. Изменил тем, в верности -рым клялся - зрадив тих, що на вірність їм клявся (яким на вірність клявся). С -рым (-рой), к -рому (-рой), в -рого (-рой), в -ром (-рой), в -рых, на -ром, через -рый, о -рых и т. д. - що з ним (з нею), що до його (до нього, до неї), що в його (в нього, в неї), що в йому (в ньому, в ній), що в них (їх), що на йому (на ньому, на ній), що через його (через неї), що про (за) них (їх) и т. д. - з кот(о)рим (з кот(о)рою), до кот(о)рого (до кот(о)рої), в кот(о)рого (в кот(о)рої), в кот(о)рих, на кот(о)рому (на кот(о)рій), через кот(о)рий (через кот(о)ру), про кот(о)рих и т. д., з яким (з якою), до якого (до якої), в якого (в якої), в якім (в якій), на якому (на якій), через який (через яку), в яких, про яких и т. д. [Тоді взяв тую, що з нею шлюб брав (Рудч.). Де-ж ті люди, де-ж ті добрі, що серце збиралось з ними жити (с которыми сердце собиралось жить), їх любити? (Шевч.). Що-то за пан, що в його ніщо не гниє (Номис). От виходе баба того чоловіка, що він купив у його (у которого купил) кабана (Грінч. I). Козаками в Татарщині звано таке військо, що в йому були самі улани, князі та козаки (Куліш). Бачить багато гадюк, що у їх на голові немає золотих ріг (рогів) (Грінч. I). А це сап'янці-самоходи, що в них ходив іще Адам (Котл.). Далека подорож, що ти в неї збирався вирушить уранці (М. Рильськ.). А то про яку (дівчину) ти кажеш, що до неї тобі далеко? (Квітка). Се колесо, що зверху пада на його (на которое) вода (Номис). Нема тії дівчиноньки, що я в їй кохався (Пісня). Вхопилась руками за дошку ту, що він на їй сидів (Рудч.). Картини природи, що на їх такий із Мирного митець (Єфр.). Романи «Голодні годи» та «Палій» (П. Мирного), що про їх маємо відомості… (Єфр.). Дивиться в вікно - ліс: може той, що він через його йшов? (Рудч.). Там був узенький такий волок, суходіл такий, що через його хижаки свої човни переволікали (Куліш). Лиха та радість, по котрій смуток наступає (Номис). Візьму собі молоду дівчину, із котрою я люблюсь (Грінч. III). А парубки, а дівчата, з котрими я гуляв! (Н.-Лев.). Став на гілляці да й рубає ту саму гілляку, на которій стоїть (Рудч.). Побачила, що він бере не тою рукою, на которій перстінь, та й випила сама ту чарку (Рудч.). В ту давнину, до которої не сягає наша писана пам'ять (Куліш). Дивувалися Миколиній енергії, з якою він поспішається до громадського діла (Грінч.). Він (пан) знов був сильний та хитрий ворог, з яким трудно було боротись, який все переможе (Коцюб.). Опріч юнацьких спроб, про які маємо згадки в щоденнику, але які до нас не дійшли (Єфр.)]; иногда сокращенно: що, вм. що в його (у -рого), що з неї (из -рой), що на йому (на -ром), що про неї (о -рой), що в них (в -рых) и т. д. [Пішов до того коня, що (вм. що в його: у которого) золота грива (Рудч.). Хто мені дістане коня, що (вм. що в його: у которого) буде одна шерстина золота, друга срібна, то за того оддам дочку (Рудч.). А де-ж тая криниченька, що (вм. що з неї: из которой) голубка пила? (Чуб. V). Чи це тая криниченька, що я воду брав? (Пісня). Дождавшись ранку, помазала собі очі росою з того дерева, що (вм. що на йому: на котором) сиділа, і стала бачить (Рудч.). Хотів він було заснуть у тій хаті, що (вм. що в ній или де: в которой) вечеряли (Грінч. I). Чи се тая криниченька, що голуб купався? (Пісня). У той день, що (вм. що в його или коли: в который) буде війна, прийдеш раненько та розбудиш мене (Рудч.). А тим часом сестра його пішла в ту комору, що брат казав їй не ходити туди (Рудч.) (вм. що в неї (в которую) брат казав їй не ходити) (Грінч.). Одвези мене в ту нору, що ти лежав там (вм. що в ній (в которой) ти лежав) (Грінч. I). Він пішов до тих людей, що (вм. що в них: у которых) води немає (Грінч. I)]. Это человек, за -рого я ручаюсь - це людина, що я за неї (или сокращенно що я) ручуся; це людина, за котру (за яку) я ручуся. Это условие, от -рого я не могу отказаться - це умова, що від неї я не можу відмовитися (від якої я не можу відмовитися). Материя, из -рой сделано это пальто - матерія, що з неї пошито це пальто. Дело, о -ром, говорил я вам - справа, що я про неї (що про неї я) говорив вам; справа, про яку я вам говорив. Цель, к -рой он стремится - мета, що до неї він (що він до неї) прагне. У вас есть привычки, от -рых следует отказаться - у вас є завички, що (їх) слід позбутися (кинутися). Король, при -ром это произошло - король, що за нього це сталося; король, за якого це сталося. Обстоятельства, при -рых он погиб - обставини, що за них він загинув; обставини, за яких він загинув. Условия, при -рых происходила работа - умови, що за них (за яких) відбувалася праця. Люди, среди -рых он вырос - люди, що серед них він виріс. Многочисленные затруднения, с -рыми приходится бороться - численні труднощі, що з ними доводиться змагатися. В -ром (-рой), в -рых, на -ром (-рой), в -рый (-рую), из -рого (- рой) и т. п. (о месте) - (обычно) де, куди, звідки, (о времени) коли, вм. що в (на) йому (в ній), що в них, що в нього (в ній), що з нього (з неї) и т. д. (т. е. сокращение придат. определит. через соотв. наречия: где, куда, откуда, когда). [Довго вона йшла у той город, де (вм. що в йому: в котором) жив сам цар із сліпою дочкою (Рудч.). Указуючи на те дерево, де (вм. що на йому) сиділа Правда (Рудч.). Високії ті могили, де (вм. що в них) лягло спочити козацькеє біле тіло в китайку повите (Шевч.). В Гадячому Панас (Мирний) вступив до повітової школи, де і провчився чотири роки (Єфр.). Ось і зачервоніло на тій дорозі, де (вм. що нею: по которой) йому треба йти (Квітка). Напровадила Христю саме на той шлях, куди (вм. що на його: на который) пхали її соціяльні умови (Єфр.). Проклятий день, коли я народився (Крим.). Хай буде проклятий той день, коли я вродилася, і той день, коли я ступила на цей корабль (М. Рильськ.)]. Красноярская тюрьма, в -рой (где) сидел т. Ленин - красноярська в'язниця, де сидів т. Ленін («Глобус»). Дом, в -ром я жил - (обычно) дім, де я жив, (можно) дім, що я (там) жив. Река, в -рой мы купались - річка, де ми купались; річка, що (вм. що в ній) ми купались. В том самом письме, в -ром он пищет - у тому самому листі, де він пише (вм. що в йому він пише; в якому він пише (Єфр.)). Страна, в -рую мы направляемся - країна, куди (вм. що до неї) ми простуємо. Источник, из -рого мы почерпнули наши сведения - джерело, звідки ми засягнули наші відомості. Положение, из -рого трудно выйти, нет выхода - становище, де (или що, що з ним) важко дати собі раду, становище, де (или що) нема ради. Постановление, в -рой… - постанова, де… Принято резолюцию, в -рой… - ухвалено резолюцію, де… Произведение, в -ром изображено… - твір, де змальовано. Картина народной жизни, в -рой автором затронута… - картина народнього життя, де (в якій) автор торкнувся… Общество, в -ром… - суспільство, де… В том году, в -ром это произошло - того року, коли це сталось. В тот день, в -рый будет война - того дня, коли буде війна; того дня, що буде війна (Рудч.). Века, в продолжение -рых шли беспрерывные войны - сторіччя, коли (що тоді, що протягом них) точилися безнастанні війни. Эпоха, в продолжение -рой… - доба, що за неї (що тоді, що протягом неї); доба, коли… Эпоха, во время -рой - доба, коли; доба, що за неї, що тоді. Но больше всего, конечно, влияла та самая эпоха, во время -рой всё это совершалось - але найбільше, звичайно, впливав той самий час, за якого все те діялось (Єфр.) или (можно сказать) коли все те діялось. Война, во время -рой погибло так много людей - війна, коли (що під час неї, що за неї, що тоді) загинуло так багато людей (загинула така сила людей). Зима, во время -рой было так холодно, миновала - зима, коли було так холодно, минула. Тот - который - той - що, той - який, той - кот(о)рий. [А той чоловік, що найшов у морі дитину, сказав йому (Грінч. I). Нема того, що любила (Пісня). Два змії б'ють одного змія, того, що в його (у которого) була Олена Прекрасна (Грінч. I). Силкувався не злетіти з того щабля, на який пощастило видряпатись (Єфр.). Щоб догодити вам, я візьму собі жінку, якщо ви найдете ту, котру я вибрав (М. Рильськ.)]. Я тот, -му внимала ты в полуночной тишине (Лермонт.) - я той, що в тиші опівнічній до нього прислухалась ти (Крим.). Такой - который - такий - що, такий - який (кот(о)рий). [Коли такий чоловік і з такими довгими усами, що ними (которыми) він ловив рибу (Грінч. I)]; б) в препозитивных (предшествующих главн. предложению) придаточных предл. - котрий, которий (в главн. предл. обычно соответствует указ. мест. той (тот), иногда указ. мест. опускается). [Два пани, а єдні штани: котрий раньше встав, той ся і вбрав (Номис). Котрі були по селу красивіші і багатіші дівчата, ті все ждали - от-от прийдуть від Костя старости (Квітка). Котрі земляки особисто були знайомі з Димінським, тих Академія дуже просить писати спомини за нього (Крим.). Котрий (чумак) корчму минає, той дома буває, котрий корчми не минає, той у степу пропадає (Чум. Пісня). Которий чоловік отця-матір шанує-поважає, бог йому милосердний помагає, которий чоловік отця-матері не шанує, не поважає, нещасливий той чоловік буває (Дума). Дивись, котора гуска тобі показується красна, ту й лови (Грінч. I). Котра дівчина чорнобривая, то чарівниця справедливая (Чуб. V). Которая сиротина, гине (Чуб. V) (вм. которая сиротина, та гине)]. -рая птичка (пташка) рано запела, той во весь день молчать - котра пташка рано заспівала, тій цілий день мовчати. -рый бог вымочит, тот и высушит - який (котрий) бог змочив, такий і висушить (Номис);

4) (в знач. неопред. мест.: некоторый, иной) котрий, которий декотрий, кот(о)рийсь, який(сь); см. Иной 2. [А вб'є котрий у голову слово яке, - де й треба, де й не треба носиться з ним (Тесл.). Як доживе було которий запорожець до великої старости… (Куліш). Живе до котрогось часу (Звин.)]. -рые меня и знают - котрі (декотрі) мене і знають. Надо бы голубей сосчитать, не пропали бы -рые (Чехов) - слід-би голуби порахувати, не пропали-б котрі;

5) который - который, которые - которые (один - другой, одни - другие: из неопределен. числа) - кот(о)рий - кот(о)рий, кот(о)рі - кот(о)рі, який - який, які - які. [А єсть такі гадюки, що мають їх (роги): у котрої гадюки бувають вони більші, а в котрих менші (Грінч. I). І чоловіки коло їх, і діточки: которий - коником грається, которий - орішки пересипає (М. Вовч.). Которих дівчат - то матері й не пустили в дружки, которі - й сами не пішли, а як й ідуть, то все зідхаючи та жалуючи Олесі (М. Вовч.). Дивлюся - в могилі усе козаки: який безголовий, який без руки, а хто по коліна неначе одтятий (Шевч.). Які - посідали на лаві, а які - стоять (Март.)].

* * *

1) ( вопросительное) котри́й; ( какой) яки́й

2) ( относительное - в придаточном предложении) яки́й, що, котри́й

3) ( неопределённое) котри́й, яки́й; ( некоторый) де́котрий, де́який

1. n

1) звич. pl слід, відбиток (ноги тощо)

2) звич. pl сліди, залишки (чогось)

3) відбиток, результат, наслідок (чогось)

4) незначна кількість (чогось)

5) хім. сліди в аналізі; дуже мала кількість речовини

6) амер. проторована стежка

7) шлях, дорога

8) риса

9) запис (якогось самописного приладу)

10) креслення на кальці

11) траєкторія, траса

12) трасування

13) телеб. хід розгортки

14) амер., військ. рівняння у потилицю

15) посторонок

16) буд. підкіс

17) спорт. лижні

18) вудка

2. v

1) креслити (діаграму); накреслювати (план) (тж trace out)

2) перен. намітити план дій (лінію поведінки)

3) копіювати; знімати копію (тж trace over)

4) калькувати (тж trace over)

5) старанно виписувати (виводити) (слова, літери)

6) намічати, трасувати; провішувати лінію

7) іти по слідах

8) вистежувати (когось); стежити (за кимсь, чимсь)

9) знайти сліди (ознаки)

10) простежити, з'ясувати

11) простежуватися; брати початок

12) вбачати, знаходити

13) визначати розташування (розміри) (стародавніх споруд тощо за руїнами, що збереглися)

14) роздивитися, розпізнати, розрізнити

15) фіксувати, записувати (про кардіограф тощо)

16) прикрашати візерунками

* * *

1) pl слід, відбиток (ноги, лапи)

2) pl сліди, залишки (чого-н.); ознаки

3) знак, результат; наслідки

4) чуточка, крапелька, невелика кількість

5) aмep. стоптана стежка

6) ( контрастн смуга на спині (тварини)); межа, лінія; запис (якого-н. записуючого апарату); точка перетину ( лінії з площиною) або лінія перетину ( однієї площини з іншою)

7) креслення на кальці

8) cпopт. лижня

9) cпeц. траєкторія, траса

10) тлв. хід розгортки

11) війск. трасування

12) aмep. війск. рівняння в потилицю

1) ( trace out) накидати ( план); креслити (діаграму, карту)

2) ( trace over); копіювати; знімати копію; калькувати

3) ретельно виписувати, виводити (слова, букви)

4) cпeц. намічати, трасувати; провішувати лінію

5) слідувати, йти ( по слідах)

6) стежити; висліджувати

7) ( trace back) прослідкувати; встановити

8) вбачати, знаходити, виявляти, бачити

9) відновлювати розташування або розміри (стародавніх споруд, пам'ятників згідно з розвалинами, що збереглися)

10) розглянути насилу, розрізнити

11) p. p. прикрашати узорами

12) фіксувати, записувати, викреслювати ( про кардіограф)

13) фiз. описувати, прокреслювати ( траєкторію)

1) постромка

2) стр. підкошування

3) вудка

••

1. n

1) вода

2) часто pl води; водна стихія; море, океан

3) pl поет. хвилі

4) pl мінеральні води; лікувальна вода

5) pl паводок, повінь

6) рівень води

7) перев. розм. водойма; озеро; ріка; ставок

8) рідкі виділення (організму); слина; піт; сеча; сльози

9) вода (якість самоцвіту)

10) перен. надзвичайний; чистісінький

11) жив. акварель

12) муаровий візерунок (малюнок) (на тканині)

2. adj

1) водний, водяний; морський; річковий

2) водяний; що стосується води; призначений для води; що живе на воді (у воді)

3) водяний, гідравлічний; гідросиловий; гідротехнічний

4) водопровідний; що стосується водопостачання

3. v

1) мочити, змочувати; зволожувати; оббризкувати

2) напувати (тварин); водити на водопій

3) пити; ходити на водопій

4) поливати (дерева тощо)

5) зрошувати; обводнювати

6) розводити (водою) (тж перен.)

7) перен. ослабляти, пом'якшувати; згладжувати

8) забезпечувати водою

9) набирати воду; робити запас води (про корабель тощо)

10) виділяти воду (вологу) (про організм); потіти; сльозитися

11) текст. муарувати

12) фін. номінально збільшувати капітал

* * *

1) вода

2) pl води; водний простір; море, oкeaн

3) pl ( мінеральні) води; лікувальна вода

4) pl повінь; розлив, паводок

5) рівень води

6) водойма; озеро, ріка, ставок

7) рідкі виділення організму (слина, піт, сеча, сльози)

8) вода ( якість дорогоцінного каміння)

9) жив. акварель

10) муаровий, хвилястий малюнок ( на тканині)

1) водний; морський; річний

2) водяний

3) cпeц. водяний, гідравлічний; гідросиловий; гідротехнічний

4) водопровідний

1) мочити, змочувати; зволожувати; оббризкувати; поливати

2) ( water down) розбавляти ( водою)

3) поїти, водити на водопій

4) набирати воду, робити запас води ( про корабель)

5) зрошувати

6) виділяти воду, вологу ( про організм); сльозитися; потіти

7) фін. розводнювати ( акціонерний капітал)

8) тeкcт. муаріювати

1) вода

2) pl води; водний простір; море, oкeaн

3) pl ( мінеральні) води; лікувальна вода

4) pl повінь; розлив, паводок

5) рівень води

6) водойма; озеро, ріка, ставок

7) рідкі виділення організму (слина, піт, сеча, сльози)

8) вода ( якість дорогоцінного каміння)

9) жив. акварель

10) муаровий, хвилястий малюнок ( на тканині)

1) водний; морський; річний

2) водяний

3) cпeц. водяний, гідравлічний; гідросиловий; гідротехнічний

4) водопровідний

1) мочити, змочувати; зволожувати; оббризкувати; поливати

2) ( water down) розбавляти ( водою)

3) поїти, водити на водопій

4) набирати воду, робити запас води ( про корабель)

5) зрошувати

6) виділяти воду, вологу ( про організм); сльозитися; потіти

7) фін. розводнювати ( акціонерний капітал)

8) тeкcт. муаріювати

БУДДИЗМ - світова релігійна система, яка виникла в VI - V ст. до н. е. в Індії і поширилась в Пд., Пд.-Сх. і Центр. Азії та на Далекому Сході. Є громади послідовників Б. в Америці, Європі (в т.ч. і в Україні). Нині в світі близько 400 млн. буддистів і близько 1 млн. ченців. Засновник Б. - царевич Сіддхартха Гаутама. Після свого "пробудження" він став Буддою. Від цього слова походить назва релігійної системи. Залежно від точки зору, Б. можна вивчати і як релігію, і як філософію, і як культурний комплекс, і як спосіб життя. Як релігійна система Б. виник на основі старовинних релігійно-філософських учень Індії. Основна ідея Б. ґрунтується на твердженні, що "життя є страждання" і "шлях до порятунку". Ці ідеї були викладені у проповіді Будди "Про чотири благородні істини" (див. буддійська філософія). Б. прийнято поділяти на дві або три течії: хінаяну ("мала колісниця"), махаяну ("велика колісниця"), ваджраяну ("діамантова колісниця"). Ці течії, розробляючи різні аспекти первісного Б., не різняться між собою в загальних принципах Д. жерелами для вивчення Б. є канонічні тексти, створені упродовж багатьох століть в Індії та інших країнах. Основне загал ьнобуддистське джерело - збірка канонічних текстів Типітака, зафіксоване письмово в І ст. до н. е. на о. Цейлон.

Гайдеггер, Мартин (1889, Мескірх - 1976) - нім. філософ, творчість якого мала вирішальний вплив на формування сучасної філософської герменевтики, екзистенціалізму, антропології, філософії мови, постструктуралізму та психоаналізу. На формування самобутності мислення Г. справила вплив філософська творчість Арцстотеля, Ніцше, Гуссерля, Дильтея, Шелера, Ясперса; поезія Гельдерліна, Рильке. У 1916 р. - початок викладання у Фрайбурзькому ун-ті; од 1918 р. Г. - асистент Гуссерля, 1923 р. - екстраординарний проф. Марбурзького ун-ту,· од 1929 р. - керівник кафедри філософії Фрайбурзького ун-ту (після Гуссерля); в 1933 - 1934 рр. - ректор цього ун-ту. В останні роки жив усамітнено, неподалік од Фрайбурга, в горах, лише зрідка спускаючись донизу, щоб прочитати в ун-ті лекцію. У творчості Г. можна умовно вирізнити два періоди: "ранній" та "пізній". їх розділяє доповідь "Про сутність істини" (1930). "Ранній" Г. ще перебуває в межах традиційної філософії, зокрема, його головний та незавершений твір "Буття і Час" (1927) залишається в концептуальних межах ідей його вчителя Гуссерля про феноменологічну реформацію філософії. Філософія тлумачиться Г. як універсальна феноменологічна онтологія, що має за мету тематизацію розмаїття видів буття сущого, спосіб осягнення їх єдності у понятті Буття (як такого) у межах єдиного трансцендентального горизонту (Часу). Дослідження Буття і Часу отримало назву "фундаментальної онтології". Якщо будь-яке онтологічне дослідження має справу з буттєвими структурами сущого, то у випадку із введеним Г. поняттям Dasein ("буття тут") воно набуває характеру аналітики (розчленувально-вирізняльного опису) екзистенційності (цілісності рівновихідних буттєвих структур - екзистенціалів). Фундаментальна онтологія як екзистенційна аналітика стає можливою лише на підставі того імпліцитного розуміння Буття, яким завжди наділений Dasein. За Г., екзистенційна аналітика як тематичне осягнення буттєвих структур Dasein має герменевтичний характер. Феноменологічна специфіка твору Г. "Буття і Час" полягає в тому, що на відміну від Гуссерля, Г. розширює феноменальне поле до позитивного аналізу "прихованості" (наявного у повсякденному бутті Dasein). Феноменологічна дескрипція наповнюється сенсом тлумачення (герменевтики). Метою герменевтики Dasein стає не лише аналітичне виокремлення і феноменологічний опис буттєвих структур (екзистенціалів) цього сущого, а й експлікація горизонту, в термінах якого відбувається такий опис. Горизонтом (смислом) буттєвих структур Dasein для Г. є часовість як наслідок феноменологічного аналізу "буття-до-смерті", притаманного цьому сущому. Часовий характер буття Dasein розкривається в специфічному екзистенціалі історичності. Наступними кроками мали бути - феноменологічний аналіз вкоріненості Часу в часовості Dasein та темпоральна (часово детермінована) експлікація різних видів буття сущого в межах проекту філософії як універсальної онтології. Проте на поч. 30-х рр. у творчості Г. відбулася суттєва переорієнтація. Суть її полягала у відмові від онтологічного концепту "Буття і Час" і намірі (вперше після Парменіда) осмислити Буття без будь-якої опори на суще О. днак така радикалізація підходів до розрізнення буття і сущого в мисленні "пізнього" Г. привела радше до трансформації, а не відмови від головних інтенцій "раннього" періоду. Філософські наміри Г. трансформувалися в проект "подолання метафізики". Історія метафізики постає як історія "забуття Буття", прогресія мисленевої зосередженості на сущому (від "ідей" Платана до "цінностей" Ніцше), в процесі чого універсум сущого повністю перетворюється у потенційну предметність людської маніпуляції. Справжнє мислення, на думку "пізнього" Г., має осмислювати саме Буття, яке визначає різні види Буття сущого, а не лише один із них. Якщо в "Бутті і Часі" Буття мислиться статично, як горизонтна єдність різних видів буття сущого, то у "пізнього" Г. Буття перетворюється на Подію, яка в стримуючому від виявлення себе посиланні ("епохе") визначає той спосіб буття сущого, який відкривається людині. Зміщуються акценти у відношенні між людиною та Буттям: в "Бутті і Часі" відкритість Буття конституюється екзистенціалами Dasein, у "пізнього" Г. характер відкритості Буття людини залежить від певного історичного "посилання" самого Буття (Події). Буття розкриває себе в історичній динаміці таких "посилань". Творчість "пізнього" Г. підсумовується концептом "історичність Буття". Відповідно зазнає трансформації і спосіб осягнення Буття: якщо у "раннього" Г. мова йде про темпоральні характеристики різних видів буття сущого та похідних від них буттєвих структур, то "пізній" Г. говорить про поетичне мовлення як ту сферу, в якій для кожного покоління оприявнюються сліди доленосного "епохе" Буття. Тому, прислухаючись до мови поетів, ми саме в ній можемо віднайти справжній шлях до Буття.

[br]

Осн. тв.: "Буття і Час" (1927); "Що таке метафізика" (1929); "Кант і проблема метафізики" (1929); "Гельдерлін та суть поезії" (1936); "Вступ до метафізики" (1953); "Ніцше". У 2 т. (1961); "Феноменологія і теологія" (1970).

adj поет.

1) жалюгідний, нещасний

2) покинутий, залишений; самітний; занедбаний

3) зневірений; що втратив надію

* * *

1) жалюгідний, нещасний

2) занедбаний, занехаяний; залишений; самотній

3) який втратив надію; зневірений

1. n

1) низький (найнижчий) рівень

2) звич. pl низина, оболонь; низько розташована ділянка (землі)

3) зона низького атмосферного тиску

4) спорт. найнижчий рахунок

5) перша (найнижча) передача (швидкість) (автомобіля)

6) мукання, ревіння

2. adj

1) низький; невисокий; невеликий

2) нижчий від звичайного рівня, нижчий від норми

3) тихий, неголосний

4) низького походження, низького соціального стану

5) невисокорозвинутий; що стоїть на низькому рівні цивілізації

6) вульгарний, грубий; невихований; підлий, непристойний

7) слабкий, знижений, невеликий

8) пригнічений

9) принижений

10) несприятливий, поганий

11) убогий, бідний; недостатній; непоживний; виснажений; вичерпаний

12) недавній (про дату)

3. adv

1) низько

2) принижено

3) тихо, неголосно; слабо, ледь

4) на низьких нотах

5) дешево, по дешевій ціні

6) убого, бідно, злиденно, у бідності

7) пізно, недавно

4. v

мукати, ревти

* * *

1) найнижчий рівень

2) pl низина

3) мeтeop. область низького барометричного тиску; циклон

4) кapт. молодший козир; фоска ( гральна карта від двійки до десятки)

5) cпopт. найменший рахунок

6) aвт. перша, нижча швидкість

1) низький, невисокий; низький, низинний

2) низький, нижчий від звичайного або бажаного рівня

3) тихий, неголосний; низький ( про звук)

4) низького походження, низького соціального стану

5) невисокорозвинений, який стоїть на низькому ступені цивілізації; бioл. нижчий

6) вульгарний, грубий; низький; невихований; ниций, підлий

7) слабкий, знижений, невеликий

8) поганий, несприятливий

9) убогий, недостатній; непоживний; виснажений, вичерпаний

10) порівняно недавній ( про дату)

11) цepк. ( часто Low) який належить до низької церкви [див. Low Church]

1) низько

2) тихо, неголосно; на низьких нотах

3) дешево, за дешевою ціною

4) убого, мізерно, бідно, скудно; у злиднях

5) слабко

6) пізно, недавно

1) pl слід, відбиток (ноги, лапи)

2) pl сліди, залишки (чого-н.); ознаки

3) знак, результат; наслідки

4) чуточка, крапелька, невелика кількість

5) aмep. стоптана стежка

6) ( контрастн смуга на спині (тварини)); межа, лінія; запис (якого-н. записуючого апарату); точка перетину ( лінії з площиною) або лінія перетину ( однієї площини з іншою)

7) креслення на кальці

8) cпopт. лижня

9) cпeц. траєкторія, траса

10) тлв. хід розгортки

11) війск. трасування

12) aмep. війск. рівняння в потилицю

1) ( trace out) накидати ( план); креслити (діаграму, карту)

2) ( trace over); копіювати; знімати копію; калькувати

3) ретельно виписувати, виводити (слова, букви)

4) cпeц. намічати, трасувати; провішувати лінію

5) слідувати, йти ( по слідах)

6) стежити; висліджувати

7) ( trace back) прослідкувати; встановити

8) вбачати, знаходити, виявляти, бачити

9) відновлювати розташування або розміри (стародавніх споруд, пам'ятників згідно з розвалинами, що збереглися)

10) розглянути насилу, розрізнити

11) p. p. прикрашати узорами

12) фіксувати, записувати, викреслювати ( про кардіограф)

13) фiз. описувати, прокреслювати ( траєкторію)

1) постромка

2) стр. підкошування

3) вудка

••

1. n збут зразок; проба; a зразковий; пробний; 2. марк. вибірка; вибіркова сукупність

1. пробний виріб чи марка (brand), що розповсюджується споживачам (consumer) безплатно, щоб заохотити їх випробувати даний продукт (product) і зміцнити його попит (demand); ♦ зразки продуктів, напр. новий вид шампуню чи зубної пасти або соку, в пакетах пробного розміру (trial-size package) розповсюджуються поштою, у журналах, по крамницях тощо; 2. незначна частина населення, яка за результатами опитування (survey²) представляє думку населення в цілому; ♦ з окремих спостережень та міркувань вибору дослідники роблять висновки про характеристики товару чи послуги в цілому

═════════■═════════

advertising sample рекламний зразок; area sample територіальна вибірка; balanced sample урівноважена вибірка; biased sample зміщена вибірка • упереджена вибірка; check sample контрольна проба; cluster sample територіальна вибірка; commodity sample зразок товару; composite sample складний зразок • змішаний зразок; control sample контрольний зразок; convenient sample зручна вибірка; display sample виставлений зразок; exhibition sample виставковий зразок; experimental sample пробний зразок; free sample безплатний зразок • безкоштовний зразок; full-size sample зразок в натуральну величину; give-away sample пробний зразок; group sample групова вибірка; item sample зразок виробу; judgment samples оцінена вибірка; large sample велика вибірка; matched samples парні зразки; mixed sample різнорідний зразок; nonprobability sample невипадкова вибірка; periodic sample періодична вибірка; pilot sample дослідний зразок; probability sample випадкова вибірка; product sample зразок виробу; production sample серійний зразок; quota samples пропорційна вибірка; random sample випадкова вибірка • випадкова вибіркова сукупність; representative sample 1. показовий зразок 2. репрезентативна вибірка • типова вибірка; sale sample продажний зразок • зразок, призначений для продажу; sealed sample запечатаний зразок; selected sample добірний зразок; simple sample проста вибірка; simple random sample проста випадкова вибірка; single sample разова вибірка; small sample мала вибірка; standard sample стандартна вибірка; stratified sample розшарована (типова) вибірка • районована вибірка; stratified random sample розшарована випадкова вибірка; survey sample опитувана група; test sample дослідний зразок; trial-size sample зразок пробного розміру; unbiased sample об'єктивна вибірка • незміщена вибірка; unrepresentative sample 1. непоказовий зразок 2. нерепрезентативна вибірка • нетипова вибірка

═════════□═════════

as a sample як зразок; as per sample на зразок; sale by sample продаж за зразком; sample only зразок без ціни; sample pack пробний пакет; to be according to sample відповідати зразку; to examine samples оглядати/оглянути зразки; to make samples виготовляти/виготовити зразки; to present samples представляти/представити зразки; to provide samples давати/дати зразки; to purchase by sample купувати/купити за зразком; to select a sample добирати/добрати/дібрати зразок; to sell by sample продавати/продати за зразком; to submit samples подавати/подати зразки; to supply samples доставляти/доставити зразки; to take a sample брати/взяти пробу; to test a sample випробовувати/випробувати зразок; to try a sample випробовувати/випробувати зразок

▹▹ sales promotion

1) (скор. від low water) мала́ (низька́) вода́

2) (скор. від light warning radar) рухо́ма радіолокаці́йна ста́нція бли́жнього ви́явлення

"МИСТЕЦТВО ДЛЯ МИСТЕЦТВА" - свого роду троп, що, починаючи з доби пізнього романтизму (передовсім франц.), означає граничну ізоляцію художньої діяльності від довколишньої дійсності, герметизацію художнього твору від цієї дійсності і як необхідний наслідок такого статусу мистецької діяльності - мистецьке зосередження на її суто формальних, технічних, підкреслено іманентних проблемах. Історично "М.д.м." виникає як естетичний епілог європейського романтизму з його радикальною емансипацією від жорсткого прагматизму тогочасної цивілізації. Відповідним чином назва "М.д. м." за своїм походженням спочатку означала певну суму суто літературних явищ - франц., а потім рос. красного письменства. Естетичного розголосу у той період набула суто теоретична рефлексія на саму можливість радикальної артистичної ізоляції, її конкретних художніх наслідків. Така рефлексія, поряд з полемічними надуживаннями прихильників "М.д.м.", мала важливе значення для розуміння подальших мистецьких маршрутів Європи. Суперечки довкола "М.д.м." необхідним чином повертали мистецьку зіницю всіх її орієнтацій і вподобань до проблеми самої онтології художнього твору і відповідно наближали мистецькі революції поч. XX ст. Дедалі нові й новітні художні напрями, від імпресіонізму до авангарду й постмодернізму, містять у собі той чи той відгомін пізньоромантичного пафосу "М.д.м.", своєрідно перетворений у практиці цих напрямів, у самій субстанції їхньої образності. Певне значення постулати "М.д.м." мали і для становлення мистецтвознавства і літературознавства сучасного типу з їхнім гострим аналітичним інтересом до художньої форми, до її генези, функції, еволюції, а також для художньої критики - для зростання її фахової культури, вивільнення від публіцистичної риторики. Особливу долю спадщина і гасла "М.д.м." мали в Росії та Україні наприк. XIX - на поч. XX ст. - для емансипації місцевого художнього процесу від тотального упокорення поточній суспільній проблематиці, яка віддавна претендувала на панівну роль провідної семантики у тому процесі. Повернення рос. "срібного віку" до "М.д.м.", так само як і навернення до нього генерації часопису "У країнська хата", засвідчують немалий, хай і прихований вплив тієї спадщини і тих гасел у національній культурі поч. XX ст. Характерно, що затим, після утвердження тоталітарного режиму з його брутальною у своїй одвертості орієнтацією на утилітарно-пропагандивне псевдомистецтво, офіційна естетика всі свої побудови розпочинала з ритуальної "полеміки" з "М.д.м." як свого роду світоглядним алгоритмом усіх подальших різновидів артистичного "самостійництва". Ця "полеміка", серед іншого, викреслила із мистецької пам'яті доволі своєрідне явище т. зв. "комуністичного М.д.м." у радянському авангарді 1920-х рр., тобто спробу до інституалізації художницького "самостійництва" у тогочасному радянському суспільстві.

Гартман, Едуард (1842, Берлін - 1896) - нім. філософ, засновник філософії позасвідомого. Основою всього існуючого Г. вважав позасвідоме духовне начало, універсальний осередок логічного і нелогічного. В обґрунтуванні цієї ідеї спирався на синтез філософських систем Гегеля і Шопенгауера, панлогізму і волюнтаризму, а також на уявлення про несвідоме Шеллінга. Певний вплив на нього мала також еволюційна теорія Дарвіна. Якщо існують у світі такі явища, які непояснювані з самих лише матеріальних причин і можливі лише як дії духовного начала (волі, що уявляє), і якщо, з іншого боку, в цих явищах відсутній індивідуально-свідомий чинник (тобто воля і уявлення окремих осіб), то, на думку Г., необхідно визнати ці явища діями певної універсальної волі, яка уявляє і знаходиться за межами індивідуальної свідомості. Це і є несвідоме. Відчуваючи незадовільність цього чисто негативного визначення (можна застосувати і до каменю, і до абсолютного начала світу), Г. припускає його заміну терміном "позасвідоме". Несвідоме постає у Г. як всеохоплююча одинична істота, яка є всім існуючим; воно абсолютно неподільне, і всі множинні явища реального світу є лише дії і сукупності дій всеєдиної істоти. Якщо спочатку Г. визначає несвідоме як безумовну єдність волі і уявлення (ідеї), то в дослідженні розвитку світу він не лише відокремлює і протиставляє їх, а й тлумачить як чоловіче і жіноче начала В. оля сама по собі має лише силу реальності, але сліпа і нерозумна; ідея ж, хоч світла і розумна, але абсолютно безсила, позбавлена будь-якої активності. Спочатку обидва ці начала знаходилися у стані чистої потенції (небуття), але потім воля перейшла з потенції в акт і долучила до нього пасивну ідею. Дійсне буття, яке покладається волею як нерозумним началом, саме є нерозумним і неминуче терпить біди і страждання. Розумна ідея негативно ставиться до такого буття, але не може нічого вдіяти через свою пасивність. Та завдяки свідомості вона звільняється від світової волі і створює всьому існуючому можливість свідомого заперечення життєвого хотіння і повернення знову до стану чистої потенції А. налізуючи проблематику феноменології моральної свідомості, Г. вважав, що емпіричні факти виявлення моральної свідомості мають передувати моральним принципам. Він був одним із тих, хто вперше застосував термін "аксіологія" у царині філософського аналізу проблеми цінностей.

[br]

Осн. тв.: "Філософія позасвідомого". В З т. (1869); "Феноменологія моральної свідомості" (1879); "Теорія категорій" (1898)та ін.

Кант, Іммануїл (1724, Кенігсберг, нині Калінінград - 1804) - нім. філософ. Видатне місце К. в історії світової філософської думки визначається насамперед тим, що він осмислив і узагальнив основні проблеми філософії взагалі і особливо Нового часу, подав їх у вигляді співвідношень: чуттєвість і мислення, розсудок і розум, річ у собі і явище, апріорне й апостеріорне, свобода і причинність, пізнаваність світу та її межі Г. оловна риса його вчення - проблемність і проблематичність. К. по суті зібрав класичні нерозв'язані проблеми і зробив спробу їх самостійного осмислення. Під таким кутом зору його філософія стала своєрідною системою проблем, а оскільки в його підходах до їхнього розв'язання виявилося багато суперечливого і, отже, проблемного, то його вчення в цілому стало першою ланкою нім. класичної філософи, яка прямо чи опосередковано вирішувала низку фундаментальних філософських проблем. Тому К. підставово вважають засновником нім. класичної філософії. Еволюція поглядів К. охоплює три періоди. Перший із них - докритичний, коли він займався багатьма питаннями природознавства і філософії. Найважливіші досягнення цього періоду: розробка космогонічної гіпотези і підхід до критичної філософії (в дис. "Про форму і принципи чуттєвосприйманого і умопізнаваного світу", 1770). В другий, критичний, період увага К. була зосереджена на трьох головних проблемах: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що можу сподіватися? На перше питання відповідь дала "Критика чистого розуму" (1781), на друге - "Критика практичного розуму" (1788), на третє - "Релігія в межах тільки розуму" (1793). "Критика здібності судження" (1790) мала за мету поєднати трансцендентальне і трансцендентне через естетику і телеологію. В 1793 р. намітився третій період еволюції К.— антропологічний (з листа до Штейдліна від 4 травня 1793 р.) і коло питань розширилося. Це було наслідком того, що К. розрізняв два поняття філософії: шкільне і таке, що охоплює все життя людини, всю сукупність її відношень до світу і суспільства. В "Логіці" (1800) К. до вищезазначених проблем додає четверту: Що таке людина? У цей період К. вважає, що на перше питання відповідає метафізика, на друге - мораль, на третє - релігія і на четверте - антропологія. Але по суті все це можна було б звести до антропології, бо три перших питання відносяться до останнього. Можливість такого віднесення у К. ґрунтується на тому, що сутність людини він вбачав у її душі, а всі без винятку здібності останньої зводяться до трьох: пізнавальної, почуття задоволення і незадоволення, бажання. К. наполягав, що друга і третя з них не вичерпуються першою. Система філософії К. є зображенням такої "системи всіх здібностей людської душі", в якій вони знаходяться в певній субординації, а знання підпорядковане вищим цілям людського існування. Саме тому К. і обмежив знання, щоб дати місце вірі, бо саме в сфері моралі і релігії зосереджуються кінцеві цілі життя. Але слід додати, що обмеження знання вірою є і зворотне обмеження віри, бо при цьому виокремлюється сфера досвіду, яка їй непідвладна, і відносно самостійна сфера моралі Ц. і обмеження загалом мають таку структуру: існують речі в собі, вони впливають на чуттєвість і викликають почуття, які, однак, не мають нічого спільного з речами в собі. Почуття впорядковуються формами споглядання - простором і часом, котрі мають апріорний характер (див. апостеріорі і апріорі). Таке поєднання породжує явища як предмет пізнання С. аме пізнання - синтез явищ і мислення та його форм - категорій, які також апріорні. Сукупністю такого знання є досвід, а мисленням, в даному застосуванні, - розсудок (див. розсудок і розум) Ч. уттєвість і розсудок передують досвіду, обумовлюють його, становлять трансцендентальні умови пізнання. За межами їх залишаються речі в собі: вони трансцендентні, непізнаванні. Але розсудок прагне осягнути і їх і перелітає по той бік досвіду, внаслідок чого перетворюється на чистий розум, тобто такий, що не поєднується з чуттєвими даними. Спроби такого осягнення породжують суперечності, яких К. виділяє три групи: антиномії, паралогізми, ідеал чистого розуму. Недолік теоретичного розуму долає практичний, моральний, який формулює основний закон - категоричний імператив - у його різних формах. Цей закон виражає свободу волі, її незалежність від чуттєвого світу, в якому живе людина. Щоб спонукати її виконувати закон і підтримати в такому виконанні, необхідні опори, підстави, які К. назвав постулатами; існують Бог, свобода волі, безсмертя душі - так відбувається перехід у сферу релігії. Предмети постулатів - це найважливіші для життя речі в собі. їх буття стверджується не знанням, а вірою. Таким чином теоретичний розум внаслідок своєї обмеженості переходить в практичний, а останній - в релігію, яка виконує також обмежену, але дуже важливу роль: моральний закон випливає не з неї, а тільки підтримується нею. Ця її обмеженість очевидна з загальної формули К., котра знайшла свій відбиток в одній із головних його праць "Релігія в межах тільки розуму". Всі види розуму і віра в сукупності становлять сутність людини, а вся система К. - антропологію.

[br]

Осн. тв.: "Загальна природна історія і теорія неба" (1755); "Критика чистого розуму" (1781); "Пролегомени..."(1783); "Критика практичного розуму" (1788); "Критика здатності суджень" (1790); "Антропологія з прагматичної точки зору" (1798)та ін.

МАТЕРІЯ (лат. materia - речовина) - категорія для означення об'єктивної реальності, незалежного від свідомості буття; в історії філософії ця категорія мала різний зміст. Початкові неоднозначні уявлення про М. як речовину (вода, повітря, вогонь і т.п.), що є підвалиною різноманіття плинного світу сущого, привели до питання - чи існує М. взагалі і якщо існує, то як самостійна сутність поза одиничними речами чи лише як можливість останніх. Платон вводить уявлення про безформне середовище, яке пізніше назвали "М." (hyle). Сам Платон використовував для його позначення різні терміни: "сприймаючий першопочаток", "годувальниця", "мати" В. ін розрізняв незриму, позбавлену форми, ірраціональну первинну М., як чисте становлення, і вторинну - чуттєво оформлену, рухому і плинну. Чиста ідея - первинна (чиста) М.; вторинна (чуттєво-плинна) М. - така структура платонівського світонородження, де ідея є дещо раціональне і вільне, а М. - випадкове і тому необхідне й неминуче ("Тимей"). Пізніше Плотин зазначав, що потреба у понятті М. з'являється лише там, де відбувається процес виникнення одного явища з іншого. Значну увагу проблемі М. приділяв Августин. М. у нього є суцільною невизначеністю: вона одночасно і "ніщо" і "дещо", "є" й "не є", повна відсутність форми і спроможність приймати різні форми. Антиномічний характер М., за Августином, обумовлює й антиномічність уявлень про неї: треба погодитися з тим, що її впізнаєш, не розуміючи, що де таке. Зрештою, Августин вважав М. створеною Богом. У новий час М. ототожнювалася з механічним субстратом (Гольбах, Гельвецій та ін.), саморухомою сутністю (Толанд, Спіноза). Берклі виступав з критикою поняття М. на тій підставі, що людське сприйняття здатне дати уявлення про окремі речі, але не про загальний їх речовинний субстрат. Якісно новий аспект у розуміння М. вніс марксизм, який, виходячи з матеріалістичного розуміння історії, звернув увагу на нередукованістьМ. до природних, зокрема фізичних явищ і речей. Енгельс заперечував існування "М. як такої" поза конкретними її проявами, розглядав М. як суперечливу, рухому єдність усього сущого. Ленін піддав критиці спроби інтерпретувати відкриття у фізиці на межі XIX - XX ст. як доказ можливості "зникнення М." Він визначав М. як категорію для позначення об'єктивної реальності, котра "дана у відчуттях", відбивається ними, але існує незалежно від них. З'ясування сутності М. відбувалося в історії філософії та науки при розгляді окремих питань: М. і субстанція; М. і свідомість (дух); М. і рух; М., простір і час; види і форми руху М. та ін. Матеріалісти ототожнювали М. з об'єктивною і самодостатньою дійсністю, субстанцією, універсумом, буттям, ідеалісти розглядали її переважно як субстрат, неістинну, минущу буттєвість, яка не має самостійного значення поза певним ідеальним чинником або відіграє негативну роль пасивного опору позитивним духовним інтенціям. XX ст. пов'язане, з одного боку, з намаганням редуктивного матеріалізму звести психічні процеси до фізичних і функціональнокібернетичних, з другого - з критикою редукціонізму, зокрема фізикалізму, і розробкою уявлень про структурно-емерджентну природу М. (критичний реалізм Селларса та ін.). Пробудження в останні десятиліття XX ст. інтересу до нестійких і нерівноважних процесів у природничих науках (синергетика, теорія катастроф та ін.), яке спостерігається і в сфері суспільного життя (проблеми геополітичних ризиків і загальноцивілізаційної динаміки, бурхливий розвиток конфліктології, стратегії перехідних процесів і кризових станів і т.д.) висуває на чільне місце питання трансформацій, межовості матеріальних процесів і, одночасно, проблему збереження їх самоідентичності. У цьому вимірі М. постає як "повнота", у якій відсутні абсолютно стійкі і незмінні утворення (речі, структури, рівні, відношення), актуальне перебуває у єдності з потенційним, а їх взаємоперетворення постає як перманентний процес оновлення дійсності; отож М. виступає як тотальність, або єдність, яка, розгортаючись у собі, залишається собі тотожною. Зазначений підхід набув розвитку в постнекласичній методології. У той же час для філософії XX ст. характерним є розчинення категорії М. в категорії буття або інших поняттях, призначення яких - зняти опозиції психологічного і фізичного, духу і М., суб'єкта й об'єкта, ідеї і речі ("нейтральні елементи досвіду" Шаха, "ціле" Сметса, "царина сутності" Сантаяни, "Бог" Тилліха, "думка про-" Гуссерля, "дике Буття" Мерло-Понті тощо).